БОЙОВІ ТОВАРИШІ ЧИ ЖЕРТВИ? ВИКОРИСТАННЯ ТВАРИН У ВІЙНАХ

Війна завжди приносить страждання, смерть і руйнування. Однак у збройних конфліктах використовують не лише людей, а й тварин. Це ще один прояв експлуатації, що суперечить етичним принципам, адже тварини не можуть дати згоди на участь у війні, не розуміють суті людських конфліктів і зазнають величезних страждань через примусову участь. Позбавлені вибору, вони стають заручниками чужих війн. У цій статті ми розглянемо, як і чому тварин використовували у військових конфліктах від давнини до сьогодення, які страждання це спричиняє, та чому така практика є неприйнятною. Також обговоримо сучасні гуманні альтернативи, що дозволяють відмовитися від експлуатації тварин у військових цілях.

ІСТОРІЯ ВИКОРИСТАННЯ ТВАРИН У ВІЙНАХ

Історія використання тварин у військових конфліктах сягає найдавніших часів. Коней, слонів, верблюдів використовували як засоби пересування, а також безпосередньо як «живі» бойові машини. У часи Римської імперії та Середньовіччя коні стали невід’ємною частиною кавалерії, тоді як в інших регіонах слони та верблюди були військовими «помічниками». Люди використовували їх безжально, наражаючи на поранення, виснаження та смерть.

Під час Першої та Другої світових воєн тварин масштаби використання тварин зросли. Голуби передавали секретні повідомлення, виконуючи функції «живої пошти», хоча часто гинули під обстрілами. Собаки працювали як санітари, зв'язківці, охоронці та сапери, щодня ризикуючи життям. Коні залишалися основним транспортом для артилерії та постачання, хоча через постійні бойові дії та жахливі умови утримання багато з них загинуло від виснаження, голоду або отриманих поранень.

Джуді: полонянка війни, змушена рятувати людей

Джуді, англійський пойнтер, стала символом мужності під час Другої світової війни. Але якщо подивитися на її історію не очима військових, а через оптику справедливості, то вона — жертва системи, яка використовує тварин як ресурс.

Джуді служила на британському військовому кораблі, але жодного вибору щодо цього не мала. Після затоплення судна її разом з екіпажем захопили японці, і вона опинилася в таборі військовополонених. Для солдатів вона стала джерелом розради та підтримки, але що було для неї? Війна забрала в неї свободу, а потім кинула в полон. Її виживання залежало від людей, які змусили її бути там.

Згодом Джуді отримала медаль Марії Дікін — найвищу військову нагороду для тварин. Але жодна медаль не здатна компенсувати відібрану свободу та життя в умовах, які вона не обирала. Її історія — це не розповідь про героїзм, а про використання тварин у людських війнах. Вона мала право на життя без небезпеки, без війни, без полону.

Шер Амі: поневолений за життя, експонат після смерті

Шер Амі, поштовий голуб, урятував 200 американських солдатів у 1918 році під час Першої світової війни. Але йому самому війна не залишила жодного шансу на життя без страждань.

Під час бою його відправили з повідомленням у повітряний простір, пронизаний кулями. Шер Амі дістався до місця призначення, хоча був тяжко поранений: одна куля перебила йому лапку, інша — влучила в груди, а ще одна пошкодила око. Він долетів, стікаючи кров’ю, тому що його життя належало не йому, а армії, яка використовувала його як засіб комунікації.

За свою «службу» він отримав французький Воєнний хрест. Але чи потрібні тваринам нагороди, якщо вони ніколи не погоджувалися брати участь у війнах?

Історія Шер Амі не закінчилася навіть після його смерті. Його тіло було забальзамоване, і тепер воно експонується у National Museum of American History, Smithsonian Institution, Washington, D.C. Це ще один прояв того, як людина привласнює не лише життя тварин, а і їхню смерть. Тепер його тіло слугує історичним «артефактом» у музеї — експонатом, який прославляє війну та героїзацію тварин, замість того, щоб ставити питання про несправедливість їхньої експлуатації.

СУЧАСНЕ ВИКОРИСТАННЯ ТВАРИН У ВІЙСЬКОВИХ ЦІЛЯХ

Попри технологічний прогрес, тварин і досі залучають до військових операцій. Собаки-сапери допомагають виявляти міни, вибухівку та шукати поранених. Їх готують до цього завдання ще змалечку, піддаючи виснажливій підготовці, яка супроводжується жорсткими методами дресування. Кожен момент їхнього життя присвячений військовим цілям, а не природним потребам чи спокійному існуванню.

Морських ссавців, зокрема дельфінів і морських левів, використовують для виявлення морських мін та диверсантів. Ці тварини, звиклі до свободи та складних соціальних зв'язків, змушені працювати у штучно створених умовах, часто страждаючи від стресу та депривації (це обмеження можливості задовольняти потреби). Відомо, що росія використовує дельфінів у Чорному морі для охорони військових баз, фактично перетворюючи їх на живу зброю.

Використання тварин як живих щитів чи саперів у воєнних конфліктах часто виправдовують тим, що життя людини цінніше за життя тварини. Але чи дійсно це так — пояснюємо у цій статті.

Навіть у тилу тварини опиняються поруч із військовими. Кішки та собаки на передовій слугують психологічною підтримкою, покращуючи моральний стан солдат_ок. Проте їхня присутність у зоні бойових дій не може виправдати їхню участь у війні. Війна — це не місце для жодної живої істоти.

ЧОМУ ВИКОРИСТАННЯ ТВАРИН НА ВІЙНІ Є НЕПРИЙНЯТНИМ

Використання тварин у військових цілях є неприйнятним, оскільки вони не дають згоди, зазнають стресу і страждань, часто гинуть або отримують серйозні травми. Вони не обирали цей шлях, а їхня участь у війнах — ще один прояв жорстокої експлуатації, де їх розглядають не як живих істот, а як ресурс. Дізнайся більше про різні форми експлуатації тварин та етичні альтернативи, пройшовши курс «Веган-експрес».

Наприклад, собаки-сапери першими йдуть на міни, ризикуючи життям задля порятунку людей. Їхнє життя стає розмінною монетою, хоча сучасні технології вже дозволяють замінити тварин, не наражаючи їх на смертельну небезпеку. Однак попри наявність дронів, роботизованих систем і розвинених методів розмінування, тварин продовжують використовувати через їхню «доступність» та відсутність правового захисту.

Водночас тварини, як і люди, відчувають біль, страх і стрес. Їхня психіка не пристосована до війни: гучні вибухи, агресивне середовище та постійна загроза життю викликають у них тривалий стрес, порушення поведінки та навіть депресію. Змушувати їх брати участь у військових діях — це акт насильства, що суперечить не лише веганським моральним принципам, а й базовим етичним нормам суспільства.

Війна — це завжди трагедія, і тварини, як ті, хто не має голосу, стають її безневинними жертвами. Але якщо люди можуть свідомо приймати рішення, тварини позбавлені цього вибору. Використання їх у збройних конфліктах — це практика, яку необхідно переглянути та замінити більш гуманними, технологічними підходами.

ГУМАННІ АЛЬТЕРНАТИВИ

Сучасні технології вже дозволяють замінити тварин у військових операціях, усуваючи потребу в їхній експлуатації.

Дрони та роботи-сапери активно застосовуються для виявлення вибухівки та виконання завдань, які раніше покладали на собак. Збройні сили України вже використовують ці технології для розвідки, розмінування та знешкодження загроз. На відміну від собак, дрони та роботи не відчувають страху, болю чи втоми, що робить їх не лише ефективнішими, а й етично прийнятними.

Автоматизовані системи пошуку та порятунку здатні замінити собак у рятувальних операціях. У розвинених країнах такі пристрої вже довели свою ефективність, знаходячи постраждалих під завалами чи у важкодоступних зонах без ризику для життя тварин.

Морські дрони беруть на себе завдання, які раніше виконували дельфіни та морські леви. Вони здатні патрулювати прибережні території, шукати мінні загрози та виявляти підводні об’єкти без залучення морських ссавців, що дозволяє назавжди відмовитися від їх експлуатації у військових цілях.

Війна — це трагедія не лише для людей, а й для тварин. Вегани та веганки виступають проти будь-якої експлуатації тварин, незалежно від обставин. Використання їх у військових цілях — лише частина ширшої проблеми системного використання інших видів у людських інтересах.

Однак альтернативи вже існують. Сучасні технології дозволяють виконувати військові завдання без залучення тварин, не наражаючи їх на небезпеку. Відмова від їхньої експлуатації — це не лише етичний вибір, а й крок до гуманнішого світу, в якому життя будь-якої істоти має цінність.