ВЕГАНСТВО У ВІДЕОІГРАХ

Світ відеоігор давно перестав бути просто розвагою. Це простір, у якому формуються уявлення про добро і зло, розгортаються філософські дилеми, й дедалі частіше — обговорюються теми соціальної справедливості, фемінізму чи екології. Ігри не лише віддзеркалюють реальність, а й формують цінності мільйонів гравців та гравчинь.

Але одне питання в ігровій індустрії досі лишається майже невидимим — експлуатація тварин. Чому в іграх, де геймер_ки можуть змінювати хід історії та рятувати цілі цивілізації, майже ніколи не постає вибір: експлуатувати тварин — чи дати їм свободу? Разом із веган_ками-інді-розробни_цями (це розробни_ці відеоігор, які створюють ігри незалежно від великих компаній і мають творчу свободу) ми дослідили, як відеоігри репрезентують (чи ігнорують) етичне ставлення до тварин.

ТВАРИНИ ЯК РЕСУРС: ЯК ІГРИ ВІДТВОРЮЮТЬ ДОМІНАНТНУ КУЛЬТУРУ

Питання ставлення до тварин виходить за межі ігрових рішень — воно стосується культури, етики та уявлень про тварин у суспільстві. Це свідчить про те, наскільки глибоко вкорінене ставлення до тварин як до ресурсу. Якщо тобі цікаво глибше зрозуміти, чому суспільство досі сприймає тварин як ресурс, і як це можна змінити — проходь наш безплатний курс «Веган-експрес».

Навіть у миролюбних іграх — фермах, симуляторах, побудовах міст — «вирощування» тварин часто прирівнюється до виробництва їжі чи інших ресурсів. Грав_чині можуть створити справедливу утопію, де всі мають дім і воду, але водночас там буде корівник, у якому постійно доять молоко, або мʼясна лавка, як звична частина локації. У багатьох симуляторах тварини вписані в логіку прибутку: чим більше курок — тим більше яєць, а отже — очок, монет чи ресурсів. У такий спосіб, на перший погляд, мирна гра може підкріплювати уявлення про тварину як ресурс.

«Людське суспільство ще не позбулося всіх жахливих речей, і експлуатація тварин залишається нормалізованою. Відеоігри, як частина культури, не просто розважають — вони передають знання, формують норми та цінності», — зазначає інді-розробник і веган Віктор Василик.

ВЕГАНСЬКІ АЧІВКИ: ПРОСТІР ДЛЯ АЛЬТЕРНАТИВ

Усе більше розробни_ць додають досягнення за проходження ігор без насильства над тваринами. Це можуть бути окремі гілки сюжету, спеціальні місії або приховані ачівки* — маленькі відзнаки за етичний вибір в межах ігрового процесу.

У The Forest грав_чиня може отримати досягнення «Vegan», якщо пройде гру без вбивства тварин. У Green Hell — ачівку «Vegan!» дають тим, хто здолає суворе виживання без продуктів тваринного походження. У The Sims 3: University Life можна обрати вегетаріанську дієту — це змінює не лише харчування, а й поведінку персонажа. Також сіми-вегетаріан_ки живуть довше, ніж звичайні сіми.

Але наскільки ефективним є такий інструмент?

«Нагороди за веганське проходження не завжди працюють на користь — якщо вони подані як надто складні або виняткові, це може створити хибне уявлення, ніби веганство — це щось важке чи обмежувальне», — застерігає Віктор Василик.

Ліза Маслова, веганка, геймерка та інді-розробниця, теж не ідеалізує ачівки. На її думку, вони зачіпають лише вузьку аудиторію:

«Це інструмент впливу не на всіх гравців, а тільки на так званих "ачівкодр***рів", для яких ігрові досягнення можуть бути можливістю пережити певний досвід без експлуатації тварин. Водночас це може показати не необхідність бути веган_ками, а опцію веганства, і це, на мою думку, є доволі слабким посилом, оскільки сприйняття веганства як опції, а не обов'язку, дозволяє гравцю сказати "ок, це цікаво і це можливо, але це не для мене"».

Іншими словами, ачівки — це радше «пасивний» інструмент. Вони відкривають опцію, але не завжди спонукають до глибшого переосмислення. Особливо якщо гра не пояснює, чому такий шлях важливий, і не створює емоційного зв’язку з тими, кого цей вибір стосується.

Веганські ачівки зазвичай орієнтовані на тих, хто вже поділяє етичні переконання — це радше спосіб залучити веган_ок до гри, ніж інструмент, який допомагає невеган_ам переосмислити своє ставлення до тварин. Утім, для тих, хто тільки починає цікавитися веганством або щойно зробив перші кроки, такі опції можуть бути справді цінними. Вони допомагають побачити, що веганський шлях можливий навіть у віртуальному просторі — і це закріплює переконання, додає впевненості. У цьому сенсі гра стає не просто розвагою, а частиною особистої трансформації.

КОЛИ ТВАРИНИ — НЕ РЕСУРС, А ГЕРОЇ

Глибший рівень залучення починається тоді, коли грав_чиня не просто обирає етичну опцію — а коли сама стає тією істотою, чия вразливість і голос опиняються в центрі гри. Це — принципово інший досвід.

«Це ігри, де гравець має змогу відчути себе на місці тварини. Коли людина грає за тварину як персонажа з власними цілями та переживаннями, з’являється глибше розуміння, співпереживання та емпатія, — пояснює Віктор Василик. — Протягом гри саме інтереси тварини виходять на перший план, тому будь-яка експлуатація чи насильство над нею засуджується».

Є ігри, які не просто дозволяють керувати персонажем — вони дають змогу прожити досвід іншої істоти, з її страхами, потребами й обмеженнями. Грав_чиня втілюється в іншу форму життя, бачить світ її очима, відчуває її вразливість. Один із найсильніших прикладів — Stray, де ми граємо за кота, що намагається вижити у постлюдському технократичному місті.

Для інді-розробниці Лізи Маслової ця гра — вдалий приклад антиантропоцентричного підходу, коли гра дозволяє побачити події очима не людини, а тварини:

«Це має куди більший вплив, ніж ачівка за “веганську” гру в умовному RimWorld. На мою думку, куди ефективнішим є досвід, який дарують ігри, що не мають опції невеганського проходження, або мають його за основний, проте дають “штрафи” за експлуатацію тварин».

Подібний ігровий досвід може бути глибоко трансформативним: у ситуації, де немає кнопки «використати», насильство не просто неможливе — воно неприйнятне емоційно.

Ліза Маслова зауважує, що більшість невеган_ок у грі поводяться так само як і в реальному житті — «за звичкою». Вони не задумуються про наслідки дій у віртуальному просторі, якщо гра не ставить їх у ситуацію етичного вибору або не викликає дискомфорту. Саме тому ігрові світи, що не нормалізують насильство, можуть провокувати справжні зміни — змушуючи грав_чиню побачити й переосмислити знайомі дії.

І саме в цьому полягає потенціал відеоігор: вони здатні не лише відображати ставлення до тварин, а й змінювати його. Не через лекцію чи мораль, а через досвід, емпатію, через нову перспективу — не господаря, а співмешканця.

ІГРИ, ДЕ ВЕГАНСТВО — НЕ ВИБІР, А НОРМА

Окрему увагу заслуговують ті ігри, в яких навіть не стоїть питання: експлуатувати тварину чи ні. Тут просто немає такої можливості — бо весь геймплей побудований навколо співжиття, ненасильства та турботи про довкілля. Це не винятки, а приклади того, якою може бути інша геймерська етика.

Ліза Маслова уклала Steam-добірку (це тематичний список ігор, сформований користувач_кою на платформі Steam) таких ігор — повністю веганських у сенсі геймдизайну. Ось декілька з них:

Terra Nil: Стратегія, в якій грав_чиня відновлює зруйновані екосистеми, перетворюючи безплідні землі на квітучі природні ландшафти. Гра звертає увагу на екологічній реставрації та сталому розвитку.
Himno: Медитативний 2D платформер, де відсутні бої чи насильство. Грав_чиня досліджує атмосферні локації, насолоджуючись спокійною музикою та візуальним стилем.
Meadow — A Shelter Game: Масова багатокористувацька онлайн-гра, де учасни_ці втілюються в різних тварин і взаємодіють між собою через емоції та жести. Гра зосереджена на дослідженні відкритого світу та спілкуванні без використання слів.

Повний список веганських ігор, рекомендованих Лізою Масловою, доступний на її Steam-кураторській сторінці.

НЕ ЛИШЕ МЕХАНІКИ, А Й ЦІННОСТІ

Веганські механіки в іграх мають значення, але ще важливіше — те, як гра подає ці рішення та які цінності стоять за ними. Коли гра не лише дозволяє уникнути насильства, а й пояснює, чому це важливо — вона стає інструментом зміни, а не просто платформою для вибору.

Інді-розробник Віктор Василик звертає увагу, що веганські цінності можуть органічно інтегруватися у будь-який жанр — якщо розробни_ці дійсно замислюються над тим, що транслює їхня гра:

«Не потрібно створювати спеціальні “веганські ігри” — краще зробити цікаву, популярну гру, а вже в ній додати механіки розвитку емпатії до тварин, декілька речень глузду й трохи навчального матеріалу».

Гра, що змушує грав_чиню задуматися — чому певна дія здається дискомфортною, чому шкода тварину навіть у віртуальному світі — може мати більший вплив, ніж десятки поверхневих «етичних опцій». Адже не механіка, а зміст формує ставлення.

«Щоб змінювати ставлення до тварин, потрібен комплексний підхід. Наявність досягнення чи нагороди не дає гравцю повного розуміння — необхідно говорити про проблеми та пояснювати, чому це важливо», — додає Віктор.

І саме тут на перший план виходить відповідальність розробни_ць. Створюючи світ, вони формують не лише ландшафти чи геймплей — вони моделюють уявлення про норму. І коли в цій нормі є місце для емпатії до тварин, це може бути першим кроком до ширших культурних змін.

ВІД ГРАВ_ЧИНЬ ДО РОЗРОБНИ_ЦЬ: ЗМІНИ ЗНИЗУ

Хоч великі студії поки рідко порушують тему прав тварин, зміни вже починаються — і часто вони приходять знизу. Від інді-розробни_ць, які самі є веган_ками. Від грав_чинь, які ставлять незручні запитання, створюють модифікації або залишають рецензії, що висвітлюють етичні проблеми.

«Пишіть рецензії, діліться думками з розробни_цями. Вони мають знати, що вам важливо, які емоції викликає гра, і які цінності ви поділяєте. Без діалогу не буде змін — ігрова індустрія, як і будь-яка інша сфера, розвивається завдяки зворотному зв’язку від свідомих людей», — наголошує Віктор Василик.

Модифікації — ще один інструмент. Веганські спільноти нерідко створюють альтернативні шляхи проходження, додають опції ненасильницької взаємодії або замінюють контент, що суперечить етичним переконанням. Віктор відзначає, що подібні ініціативи зазвичай сприймаються позитивно, якщо не порушують ліцензійні умови гри:

«Будь-яка модифікація сприймається добре, бо це доповнює гру та розширює початкові можливості. Труднощі можуть бути тільки, якщо розробники не передбачали модифікації, і ви це робите незаконним шляхом».

Утім, веганська позиція досі часто стикається з нерозумінням у геймерській спільноті. Віктор Василик згадує, що хоч особисто не мав конфліктів через свої етичні переконання, нерідко стикався з несмішними й стереотипними жартами про веганів і веганок. Це вказує на те, наскільки глибоко закріплені упередження — і водночас підкреслює важливість репрезентації в ігровій культурі.

Розробни_ці поступово стають відкритішими до таких запитів — і це не випадковість. Зростає кількість грав_чинь, для яких етика має значення, а також кількість самих розробни_ць, які поділяють ці переконання. Ліза Маслова це підтверджує:

«Так, безумовно такі тенденції є. В тому числі через зростання веганської спільноти, адже веган_ки теж можуть займатися розробкою ігор».

Водночас вона підкреслює, що поки це радше поодинокі приклади:

«Наразі я бачу саме тенденцію до того, що додаються опції веганського проходження, в той час як ігри, сфокусовані виключно на веганському проходженні, все ще є винятком».

Зміни повільні, але вони вже в процесі. І саме грав_чині — як учасни_ці спільнот, як автор_ки модів (це люди, які створюють модифікації (моди) до існуючих відеоігор, змінюючи або доповнюючи ігровий процес), як голос у відгуках — можуть бути тим каталізатором, який зробить веганське бачення частиною ігрової норми, а не винятком.

ІГРОВА КУЛЬТУРА, ЩО ЗМІНЮЄ РЕАЛЬНІСТЬ

Попри свою розважальну природу, відеоігри дедалі частіше беруть на себе роль культурного коментаря. Вони формують і транслюють уявлення про світ — з усіма його конфліктами, нормами та несправедливостями. Але коли йдеться про ставлення до тварин, ігрова індустрія досі здебільшого мовчить.

«Відеоігрова індустрія демонструє увагу до інклюзивності та соціальної відповідальності, однак майже нічого до прав тварин», — зазначає Віктор Василик.

Причина цього — не лише у браку етичної рефлексії. Якщо у суспільстві тварин сприймають як ресурси — те саме ми побачимо й на екрані. Саме тому зміни в іграх тісно пов’язані зі змінами в культурі загалом.

І все ж відеоігри мають унікальну силу. Вони дають грав_чині не лише побачити, а пережити інший досвід. Вони можуть вчити емпатії не через моралізаторство, а через дію, досвід, відчуття. І саме тому — вони можуть стати простором переосмислення.

Щоб це сталося, потрібні розробни_ці, готові закладати у свої ігри інші цінності. Потрібні грав_чині, які ставлять питання і не погоджуються на насильство — навіть якщо воно «віртуальне». Потрібна критика, модифікації, фідбек, спільнота.

Поки великі студії зволікають із етичними змінами, саме свідомі розробни_ці, незалежні твор_чині та веганські спільноти можуть створювати ігри, де емпатія — частина геймплею, а всі істоти мають цінність, а не лише користь для людини.