Рано чи пізно в житті кожного вегана чи веганки настає «цей» момент — час, коли ми готові розказати про свій перехід на веганство своїм близьким чи родичам. Але часто така ситуація пов’язана з певними труднощами: дискомфортом, страхом непорозуміння чи неможливістю обґрунтувати причини свого етичного вибору. Кожен і кожна стикались з подібним, хтось більшою, а хтось меншою мірою. В цій статті ми хочемо допомогти тобі вибудувати правильну комунікацію з оточенням, а ще — розкажемо історії переходу на веганство веганів і веганок та дамо практичні поради як зберегти теплі стосунки з близькими.
ЯК ПОЯСНИТИ БАТЬКАМ ЩО Я НЕ ХОЧУ ЇСТИ М'ЯСО?
Насправді бути веганом чи веганкою не так складно, як здається на перший погляд. Проблеми здебільшого можуть виникати при спробі розповісти про це своєму оточенню. Це зовсім не означає, що вас неправильно зрозуміють або перестануть спілкуватися. Зазвичай, ми самі створюємо у своїй голові всі ці сценарії, готуючись до найгіршого.
Отож, ти тепер веган чи веганка — що далі? Чи варто про це одразу розповідати близьким?
Американська психологиня Мелані Джой у своїй книзі «Чому ми любимо собак, їмо свиней і носимо шкури корів» документує систему переконань, котру вона назвала карнізм, в рамках якої споживання певних видів м’яса вважається прийнятним та «етичним». Вона базується на правилі трьох «Н»: що їсти м'ясо — нормально, натурально та необхідно.
Ця ідея укорінювалася в суспільстві роками, тож не варто очікувати, що близькі швидко зможуть перейняти твоє бачення жорстокості експлуатації та недопустимості споживання тварин. На все свій час.
Ти можеш відчути себе «білою вороною» через веганство, адже твої погляди можуть сприйматися як дивні та малопоширені. Тож до цього треба бути морально готовим_вою.
Кожен і кожна обирає сам_а для себе момент для відкриття своєї позиції, адже обставини можуть бути абсолютно різними. Якщо твоє спілкування з батьками чи близькими доволі доброзичливе, то варто спробувати. Адже не помітити, що ти відмовляєшся від певних продуктів та речей, особливо якщо ти живеш з близькими разом, доволі складно. Якщо при цьому ніяких питань до тебе не виникає або рідні налаштовані скептично — що ж, може, поки не час «рубати з плеча».
Не треба намагатися розказати близьким все про веганство одразу — так ти можеш всіх налякати чи відвернути від себе. Інформацію варто дозувати, поступово вводячи рідних у курс справи.
Ми розуміємо, що всередині тебе зараз кипить вулкан, але потрібно заспокоїтися і, за потреби, пояснити оточенню свою світоглядну позицію. Якщо тобі некомфортно їсти за одним столом з невеган_ками — відсядь, при цьому пояснивши причину своєї поведінки. Можливо, наступного разу колеги/колежанки чи друзі/подруги захочуть приєднатися до тебе або скуштувати веганські страви — візьми більше і пригости їх! Рецепти для вегана та веганки можна знайти у нашому «Веган-гіді».
Ніхто інший, як самі вегани та веганки не зможуть тобі допомогти краще розібратися в собі та своїх стосунках з близькими. Ми поспілкувалися з тими, хто вже пройшов_ла цей шлях, відкрившись суспільству і найближчим людям. Як вони пережили момент «зізнання», який досвід отримали та що можуть порадити іншим — читай далі в матеріалі.
ІСТОРІЇ ПЕРЕХОДУ НА ВЕГАНСТВО
Дар’я, 23 роки, веганка майже 4 роки
Коли наважився_лась розказати про свій вибір родичам/батькам? Як вони відреагували?
Моя мати здогадалася, що я веганю раніше, аніж я їй про це сказала. Гадаю, мій брат теж. Приблизно рік я боялася говорити людям, що перейшла на веганство з етичних причин і моя мама мотивувала мене говорити про це відверто. Коли я у гостях відмовлялася від якоїсь страви, або говорила лікарці, що не вживаю тваринні продукти, мама говорила мені: «Просто скажи їм!». Ніякого особливого камінг-ауту не було і в наших стосунках нічого не змінилося.
Чи прийняли вони твою позицію?
Я з родини біологів, моя мати викладала на кафедрі екології, цікавилася пермакультурою та біодинамікою, тому мала друзів та знайомих сироїдів, веганів та вегетаріанців. Причин боятися за моє здоров'я чи щось іще в мами не було. Щодо інших родичів, гадаю, для них веганство виглядало як підлітковий максималізм, але ми ніколи не конфліктували на цю тему і, врешті, вони звикли. Через цукровий діабет мої харчові звички майже все життя відрізнялися від звичок моєї родини, тож іще одну зміну їм було прийняти не так важко, як деяким іншим родинам.
Брат прямо казав мені, що вегани дивні, але все одно завжди підтримує мене, купує і готує мені веганську їжу, надсилає статті та жарти про веганство, іноді ходить зі мною у веган-заклади. Мама змінила своє ставлення до тварин, стала вживати більше рослинних продуктів і ми з нею обмінюємося рецептами.
Що для тебе найскладніше у спілкуванні з близькими про веганство? Чого не вистачає (знань, порозуміння тощо)
Як і у будь-якому спілкуванні, мені не вистачає навичок комунікації. Замість того, аби попросити прибрати зі стола рибу, чи купити щось веганське, я можу просто розплакатися і почати докоряти близьким трупами в їхніх тарілках.
Важко прийняти те, що мої близькі знають, деколи навіть більше аніж я, правду про індустрії тваринництва та його вплив на навколишнє середовище, але, з різних причин, не змінюють свій спосіб життя. Я не можу розказати, як запліднюють корів для того, аби в них було молоко, або який парниковий потенціал у метану, або що в риб також є нервова система і вони відчувають біль і вразити їх цією інформацією. Саме це лишає гіркоту в спілкуванні — те, що люди все знають, але не готові змінюватися.
Що б міг_ла порадити іншим веганам_кам в яких є проблеми з порозумінням з близькими?
Не тисніть на своїх близьких, але і не соромтеся відстоювати свої особисті кордони. Негативний посил і залякування шкодою тваринних продуктів зазвичай не мотивує людей, а, у кращому випадку, викликає почуття провини. З часом люди звикнуть до того, що ви веган_ка. Смачні рослинні страви та веганські подарунки можуть показати близьким, що веганство це не сувора і нудна аскетична практика, а щось, що може приносити радість.
У будь-якому разі, якщо виникає непорозуміння із близькими, то справа не у веганстві, а у самих стосунках, комунікації. Важливо вчитися будувати діалог і не вестися на маніпуляції, дати зрозуміти людям навколо, що повага до тварин не змінює вашої поваги до них.
Софія, 18 років, веганка близько 3 років
Коли наважився_лась розказати про свій вибір родичам/батькам? Як вони відреагували?
Усі родичі відреагували по-різному. Найближчі родичі були не проти. Я не хотіла змушувати їх готувати для мене окремо, тому навчилася сама.
Одна родичка казала мені, що якщо я не буду їсти м'ясо, то в мене буде цинга (виражена нестача вітаміну С) і повідпадають зуби. Деякі казали, що це лише тимчасове підліткове захоплення чи мода.
Чи прийняли вони твою позицію?
Більшість прийняли мою позицію нейтрально.
Що для тебе найскладніше у спілкуванні з близькими про веганство? Чого не вистачає (знань, порозуміння тощо)
Найскладніше із родичами, це пояснити, що твої наміри серйозні. Моє веганство довго не сприймали серйозно, навіть дарували мед і шкіряні сумки, або підмішували тваринні продукти у їжу. До літніх людей часто важко донести нову інформацію або точку зору.
Що б міг_ла порадити іншим веганам_кам в яких є проблеми з порозумінням з близькими?
Іншим веган_кам можу порадити чітко і вперто стояти на своїй позиції. Як би на вас не тиснули батьки та родичі. Тільки ви знаєте, що для вас головне і що правда.
Ірина, 40 років, веганка 7,5 років
Коли наважився_лась розказати про свій вибір родичам/батькам? Як вони відреагували?
Жила в момент переходу з батьками та вони з самого початку знали про моє рішення і дуже мене підтримували, але казали що для них вже пізно щось змінювати. Рік потому лікарка перевела батька по стану здоров’я на рослинне харчування. Мама його підтримала і також перейшла. Вони подивились всі документальні фільми, які я порадила, і перейнялись етичною складовою. Мама навіть стояла у «Кубі Правди» (Ред.: вулична акція, на який демонструють кадри де вбивають та експлуатують тварин в різних індустріях) та ходила зі мною на марш за права тварин.
Що для тебе найскладніше у спілкуванні з близькими про веганство? Чого не вистачає (знань, порозуміння тощо)
Складнощі у мене з сестрою. Просто важко, коли рідна людина не розділяє твоїх поглядів. Ми зараз живемо разом і часто я не можу знаходитись на кухні через неприємні запахи. Ми розділили посуд, готуємо по черзі. З повагою ставимось одна до одної. Харчуємось також окремо.
Що б міг_ла порадити іншим веганам_кам в яких є проблеми з порозумінням з близькими?
Я б сказала, що ключ у щирому спілкуванні, без звинувачень та засудження. Неможливо людину силою змусити побачити те, що бачиш ти. Я смачно готую, пригощаю, домовляюсь, не ставлюсь зверхньо.
Часто агресія йде через те що люди відчувають тиск. Я раджу пояснити свої відчуття, свій вибір, та все це без драми та з повагою до співрозмовника. Люди, які нас люблять, бажають нам щастя, і часто їх супротив йде саме звідти. А якщо не бажають і тиснуть, то тут вже треба працювати зі своїми кордонами. Безвихідних ситуацій не буває.
Анна, 24 роки, веганка протягом місяця, до цього — вегетаріанка впродовж 8 років
Коли наважився_лась розказати про свій вибір родичам/батькам? Як вони відреагували?
Як про вегетаріанство, так і про веганство розповіла одразу. У 16 я жила з мамою і бабусею, і бабуся була дуже упередженою, важко сприймала загалом щось нове. У певний момент я зрозуміла, що не можу більше їсти м’ясо і повідомила про те, що я вегетаріанка. Мама сприйняла спокійно. Але від бабусі почалися скандали, наїзди, наприклад, з тим, що я так не буду отримувати достатньо речовин, скоро захворію, а лікувати мене доведеться їм. Згодом, протягом року, вона ніби змирилася з тим, що я дійсно не збираюся їсти м’ясо. Але підколи час від часу були завжди. А от на веганство я перейшла вже після того, як бабусі не стало і я натрапила на курс VeganExpress.
Буквально усі близькі мене якщо не підтримали, то з повагою поставилися до мого рішення. Єдине що — хлопець переживав за моє здоров’я, але я після курсу змогла науково обґрунтувати, що навіть напевно буду здоровішою, адже за роки вегетаріанства не дуже слідкувала за тим, які речовини чим мені треба поповнювати.
Що для тебе найскладніше у спілкуванні з близькими про веганство? Чого не вистачає (знань, порозуміння тощо)
Найскладніше було саме з людським прийняттям і з конфліктом поколінь скажімо. Крім того, справді багатьом людям, навіть якщо вони приймають мою позицію, не вистачає знань з цієї теми, тож багато чого доводилося пояснювати. Мені здається, люди так звикли їсти м’ясо та решту продуктів тваринного походження, що навіть із простої цікавості не дізнаються нічого (або дуже мало, побіжно) про альтернативи. Тому до веган_ок виникає купа питань.
Що б міг_ла порадити іншим веганам_кам в яких є проблеми з порозумінням з близькими?
Іншим веган_кам могла б порадити те, що мені особисто допомагало. Щодо питань (які часом можуть видаватися, або й дійсно є безглуздими) — спокійно пояснювати все по фактах. Варто пам’ятати, що жодна людина не може знати все, і якщо вже у когось виникає цікавість, то варто дати можливість її задовольнити. Так можливо змінити і погляди. Якщо ж людина повністю відмовляється сприймати факти і приймати позицію — глянути на це з іншого боку і подумати про те, що можливо вам самим треба таку людину прийняти. Зрозуміти, що людина має право на свої погляди, а отже й упередження. І тоді немає сенсу такій людині щось доводити, активно сперечатися чи тим паче сваритися. Якщо вона/він буде намагатися довести свою правоту чи й дошкуляти, то дійсно просто абстрагуватися, відсторонитися від таких випадів. Вони не мають впливати на ваше життя й оскільки ви на їхню думку також не можете вплинути, то будь-який діалог не має сенсу, і у ваших силах його не розпалювати.
Юрій, 28 років, веган 2,5 роки, майже 20 років був вегетаріанцем
Коли наважився_лась розказати про свій вибір родичам/батькам? Як вони відреагували?
Перед переходом на веганство я вже довго жив і харчувався самостійно, тому розуміння батьків для мене не мало значення. Колись давно мати нагадувала мені про важливість збалансованої дієти, і що я худ (ні), але ніякого тиску після того, як я почав жити самостійно, не було. А про остаточний перехід на рослинне харчування я навіть не сказав мамі, і ми на цю тему не спілкувалися, доки я не дізнався, що веганство насправді етична позиція.
Що для тебе найскладніше у спілкуванні з близькими про веганство? Чого не вистачає (знань, порозуміння тощо)
Я був шокований правдою з усіх індустрій, постійно цим діливсь у соціальних мережах і розпочинав запалі дискусії з усіма знайомими. Пам’ятаю, що з матір’ю у мене було три годинні розмови слухавкою, коли я намагався відкрити її очі на всі божевілля тваринництва. Це було надзвичайно виснажливо для нас обох, особливо, коли я сердився.
Тобто тут питання скоріше в тому, як я прийняв позицію своєї матері, коли вона почала відрізнятися від моєї. Відповідь — я не зміг, і ми через це перестали спілкуватися на три місяці. Але потім я почав помічати, що вона стала готовою сприймати нову інформацію, шукати відповіді на запитання та експериментувати з продуктами. Я вже володів достатнім багажем знань про вплив різних продуктів на здоров’я, з якими було неможливо сперечатися.
Водночас я відчував себе відмінно, перестав хворіти, ставив власні рекорди у спорті тощо. Мабуть, моє самопочуття відіграло найважливішу роль у ставленні моєї мами до мого вибору та веганства загалом.
Що б міг_ла порадити іншим веганам_кам в яких є проблеми з порозумінням з близькими?
Я розумію, що далеко не в усіх є така незалежність від батьків, як у мене. Проте, довіра у відносинах із ними наближатиме свободу вибору. На мою думку, таку довіру можна виростити в діалозі та компромісах. Якщо всі сумніви розв’язані, одразу видно, що ви підійшли до теми серйозно. Бажаю пам’ятати, заради кого ми зробили вибір стати веган_ками, і пишатися собою!
ВЕГАФОБІЯ
Часто веганська спільнота може стикатися з вегафобією — тобто дискримінацією людей з веганськими поглядами або комплексом поглядів і дій, спрямованих проти веганства. Зазвичай причиною таких дій є карнізм.
Сюди можуть входити насмішки чи знущання, непрохані поради, вихваляння смаком тваринних продуктів і заперечення можливості життя без них у 21 столітті, інституціональна дискримінація (медицина, школа, дискримінація батьків веганів_ок, армія, теорії про приналежність до культу тощо). Найбридкіше — це знецінення веганської етики та страждань тварин.
Як реагувати у таких ситуаціях та що відповідати на питання навіщо веганство взагалі?
ЯК СПІЛКУВАТИСЬ З БЛИЗЬКИМИ ПРО ВЕГАНСТВО?
Ми зібрали для тебе декілька порад, які допоможуть тобі зберігати спокій під час спілкування з невеган_ками та не зраджувати своїм принципам під тиском суспільного осуду. Також про це розповідала організаторка «Кожної Тварини» Тамара Х’юман в одному зі своїх відео.
Поради
Не «ведись» на жарти та тролінг;
Зберігай спокій;
Починай здалека: порадь подивитися фільм (Топ 5 фільмів, щоб стати веганом чи веганкою ми зібрали тут) або прочитати статтю на означену тему;
Дай близьким трохи часу на роздуми та прийняття твоєї позиції;
Не сварись, якщо не хочеш конфлікту;
Думай про свою мотивацію;
Шукай однодумців та приєднуйся до веганських спільнот.
Ще більше рекомендацій та доступ до чату-підтримки ти знайдеш у нашому безоплатному курсі «Веган-експрес». Реєструйся та спілкуйся зі своїми однодумцями, бо разом ми зможемо протистояти усім проявам дискримінації й боротися за вільне життя тварин пліч-о-пліч!
תגובות